Не стало прекрасної людини, чудового педагога
Стискає душу нестерпний біль з приводу раптової смерті людини, яка заслуговує на найкращі слова поваги та шани.
ЇЇ світ згас, життя, мов тоненька ниточка, обірвалося. Залишилися нездійсненими плани, не виповнилися мрії. Вона прожила коротке життя, та встигла зробити багато добрих справ, а світ навколо себе – чистим і прекрасним. Не стало прекрасної людини, чудового педагога, який виховав не одне покоління учнів, – Тетяни Анатоліївни Висоцької. Кожен, хто працював з Тетяною Висоцькою, знав її як світлу, добру, обдаровану людину. Педагог-майстер. Талановитий вчитель української мови та літератури, сучасний, мудрий заступник директора школи. Серце Тетяни Анатоліївни Висоцької було відкрите дітям, колегам, батькам учнів – усім, хто потребував поради і допомоги. Вона ніколи не забувала про проблеми тих, хто поруч, підтримувала, надихала, давала надію. Щира, привітна, відкрита душею, завжди усміхнена, оптимістка. Працювала до останнього робочого дня на цьому тижні…
Невимовно боляче говорити і писати ці слова про Тетяну Анатоліївну – неординарну, яскраву особистість, невтомного і самовідданого вчителя, чудову колегу, прекрасну жінку, люблячу дружину і матір. Її любили та поважали колеги, батьки, учні за чуйне і добре серце, за теплоту і розуміння, за те, що вона завжди підтримувала ініціативу, заохочувала творчість, помічала і схвалювала найменшу іскринку нового.
Із болем у серці ми визнаємо, що вже ніколи не отримаємо її підтримки, не скористаємося її порадою, фаховими знаннями. Сьогодні нам важко збагнути цю втрату, ще важче прийняти її.
Педагогічний колектив КЗ «Олешківський опорний заклад освіти № 4» висловлює щире співчуття з приводу передчасної смерті Тетяни Висоцької її сім’ї, розділяє скорботу і біль рідних, друзів, колег – усіх, хто знав Тетяну Анатоліївну і працював з нею. Нехай добрий, світлий спомин про Тетяну Анатоліївну Висоцьку завжди залишиться у серцях рідних, друзів, колег, учнів. Хай душа її знайде спокій! Вічна і світла пам’ять! Царствіє Небесне її душі!
Моє життя — в скарбницю горя внесок,
Заплачено сповна — за все, за все, за все.
Душа — як храм з очима древніх фресок.
Все бачить. Все мовчить. Все далі понесе.
Ліна Костенко
