Плин часу
Плин часу
Пройшли десятиліття, линули роки
І час летів, не зупинивсь ні на хвилину .
І мчать у даль зрадливі береги
Того дитинства, що було колись .
Я згадую ту тиху незабутню днину,
Коли не знав всієї гіркоти буття,
Коли я мріяв не одну годину
Та кожен день робив для себе відкриття.
Я був щасливий кожну божу мить,
В душі моїй тоді буяли почуття,
І лиш дивився у небес блакить
Для себе відкривав тоді нові життя.
Ішли години, мінялись дні та роки.
Життя летіло не спинялось ні на мить.
Я чув годинника страшні ті кроки,
І завжди бачив цю небес блакить.
Вже не дитина я, я вже дорослий,
Та не минає ще остання осінь.
Все чується знайомий голос стихлий
То промовляє неба просинь …
У рідних людях завжди бачу я надію!
В душі моїй живе лиш смуток та любов
Ніколи не спинюсь, а йду і дію, дію!
І скільки би не чув в свій адрес я відмов,
І скільки бід не було б на моїй дорозі,
Та я не зупинявся й далі йшов.
Й знову опинявсь на рідному порозі,
Де світлу долю й щастя віднайшов.
Любов в душі жива – це значить я не вмер
Але є смуток, тож, помру колись.
Буває, правда, так, що час завмер
І я шепчу про себе: – «Помолись!..»
Життя нас як стеблинки колихає,
У грудях наших іноді щемить …
Буває так, що вічність миттю пролітає,
Буває так, що вічністю є мить…
Лисиця Олександр
